Нажмите "Enter", чтобы перейти к содержанию

Винницкая сотня-2017

Що треба для того, щоб замахатися у прямому та переносному сенсі слова, скупатися не за власною волею у квітневому Південному Бузі, отримати добрячу порцію адреналіну та повернутися у місто вщент втомленим з червоною засмаглою пикою та зі стертими до мозолів пальцями на руках? Якщо когось цікавить такий варіант проведення вихідних, то йому неодмінно треба рушати на екстрим-ралі “Вінницька сотня”. Цього року подія відбувалась 1-2 квітня, як завжди, на Південному Бузі і цей був мій перший і, звичайно, незабутній досвід участі у подібних змаганнях.
Отже, “Вінницька сотня” це екстрим-перегони по річці на чотирьох видах суден: катамарани 4-ки, катамарани 2-ки, байдарки 2-ки та одномісні каяки. Протягом 2 днів треба якнайшвидше прогребти майже 100 км веслами, долаючи різноманітні водні перешкоди, які підготував на шляху весняний Південний Буг. Тож, я разом з Николай Соловьев назвалися «Атомними бобрами», приперлися у Вінницю, накачали новеньку байдарку «Ігла-2 Спорт» і вранці 1го квітня разом з іншими учасниками перегонів рушили на зустріч пригодам! 🙂
Весь перший день, за виключенням кінцівки, треба було гребти по тихій воді, тому тут слід було розраховувати лише власну витривалість і вміння швидко і довго махати веслами. Протягом всього маршруту першого дня було лише 2 реальні перешкоди – це греблі, які треба було обносити по суші. І якщо перший обніс був досить коротким і його довелось робити на шостому кілометрі перегонів, то другий дався значно важче, адже після майже 40 кілометрів махання веслами руки буквально відмовлялися нести байдарку, яка здавалось поважчала удвічі. Фініш першого дня вінчав невеликий поріг, який символічно натякав на те, чого слід очікувати від річки на день другий.
На другий день нам довелося долати безліч шивер та пройти три пороги. Води у Бузі цієї весни досить багато, тому пригода була нам гарантована. На відміну від монотонного першого дня, тиха вода змінювалась стрімкими потоками, що проходили крізь безладно розташоване підводне та випнуте каміння – так звані шивери. У деяких місцях русло досить стрімко змінювало напрямок, тож проходити такі ділянки було потрібно з максимальною обережністю та концентрацією. Декілька разів нам не пощастило сідати дном на каміння, а при виході з однієї з найстрімкіших шивер ми взагалі перекинулися, загубивши у стрімкому потоці наш запас води і половину провіанту. Але найбільш епічним було проходження Київського порогу, де ми накупалися по повній. 🙂 Все було добре, ми чудово йшли у водяному потоці, минаючи сусіднє каміння аж поки наприкінці порогу не налетіли правим бортом на підводний валун, байдарка перекинулася, ми з головою пішли під воду, моє весло попливло кудись вперед… Взагалі все скінчилося для нас досить нормально, ми виловили в річці весло, лишень намокли з голови до п’ят і втратили хвилин 10-15 часу. Далі по курсу було ще два пороги. Рогозну пройшли теж не без проблем, сіли тут на камінь, нас розвернуло і якийсь час довелось згаяти на вирівнювання байдарки уздовж водяного потоку. А останній і найважчий Печерський поріг обійшли по сусідньому каналу, а далі обнесли по суші, на цей час були вже добряче втомленими і не хотілося ще раз купатися у річці за якихось 500 метрів до фінішу.
У підсумку на подолання 100 км. по Південному Бугу у нас пішло приблизно 13,5 годин часу, що дозволило зайняти 8 місце з 13 команд у нашому класі. Але головним у цьому екстрим-раллі стало змагання з самим собою, перевірка власної витривалості, своїх морально-вольових та фізичних якостей. І у цьому ми безперечно одержали впевнену перемогу! 🙂

Олександр Демиденко